неділя, 16 серпня 2015 р.

Граматика диявола



Диявол - це стародавній віртуоз підробок і фальшувань. Хто ж краще за нього може пересунути кому в фразі «стратити не можна помилувати», аби помилування обернулося на вирок смерти? Хто ще так майстерно правду перетворить на брехню? Недарма грецькі перекладачі Старого Завіту замість гебрейського sāṭān вжили слово «διάβολος» - наклепник, підбурювач, лихословець.


Його присутність в інформаційному просторі почалася з зовні невинного питання: «Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в саді?» (Бут. 3:1). Він не стверджує – він питає! А разом із тим змушує Єву вагатися: а може, й справді батьківська турбота Творця була лише деспотичним обмеженням свободи? Вагання ж завершується гріхопадінням...






У диявольській граматиці вірність перетворюється на впертість, пошук виходу з кризи - на зраду, дистанціювання від інфекційно хворого – на втечу від помираючої матері. Диявол заохочує іґнорувати досвід дружніх стосунків і трактувати батьківську любов священнослужителя як підступне прагнення увійти в довіру. Порятунок він тлумачить як загибель, покірливість – як кар’єризм, а сміливу ініціятиву проводу – як зраду. Зате зрада в граматиці диявола може стати солідарністю, обмова – захистом істини, інтрига – мудрою політикою.

Амбітність письменника легко озброює його вправністю казуїста. Саркастичний винахідник фальшування правди тільки втішається, знов і знов пропонуючи перетворити віртуальні хліби на камені, а камені – на хліб. Хіба ж це проблема в світі новітніх інформаційних технологій!


Облуда граматики диявола відкривається за однієї умови – чистоти серця. Бо саме «чисті серцем... побачать Бога» (Мт. 5:8). Бачення ж Бога починається з мистецтва помітити в людині особистість із власними талантами та творчими перспективами, нáтхненими благодатним віянням Святого Духа, а не спотворений образ ворога, яким показує ближнього  «брехун і батько лжі» (Ін. 8:44).



Вміння правильно поставити кому – це не лише ознака філологічної грамотності. Це часом свідчення свободи від спокусливого прагнення скористатися слабкістю ближнього, аби приректи його якщо й не на страту, то на знеславлення. Це свідчення сили духу, здатного захистити власний талант від нав’язливої граматики диявола.

Немає коментарів:

Дописати коментар