Один мій галицький колеґа в незабутні часи УАПЦ якось,
обмовившись, назвав підпорядкованих йому священиків «кріликами». Напевне, він
хотів сказати «клірики», тобто члени священичого кліру, духовні особи. Але
вийшло дуже влучно, і ми в Патріярхії підхопили це словечко. Бо ж надто схожими
на симпатичних метушливих звірків здавалися деякі особи духовного сану –
галасливі, неорганізовані, нездатні мислити ширшими категоріями, ніж щоденні
потреби, схильні легко піддаватися чужому впливові, сліпо вірити чуткам і
неспроможні себе захистити.
Я раптом згадав це слово, спостерігаючи за поведінкою іншої
категорії моїх колег – тепер уже за викладацьким фахом. Вища школа України
нещадно руйнується, керівні позиції в ній займають особи сумнівної репутації
(чого вартий недавній скандал із радницею заступника міністра освіти і науки!),
знищуються під виглядом об’єднання респектабельні навчальні заклади, повсюди йде
безжальне скорочення штатів, внаслідок якого змушені залишати викладання
найбільш талановиті вчені, а освітній процес на очах деградує – і жодного
опору! Ані сліду протестних акцій, судових позовів, не чути й публічних голосів
протесту. Ну чим не «крілики»…
