В останнє десятиріччя
поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята поширилася ще одна «скрепа»,
що має єднати українців із «русскім міром» - звичай хрещенського моржування.
Київська християнська
традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж Хрещення Господнього з пієтетом. У церкві велике освячення води відправлялося напередодні, 5 січня[1].
А в сам день Богоявлення, 6 січня[2],
громада вирушала на річку, озеро або ставок. Там заздалегідь виливався зі
скрижанілої води, часто забарвленої буряковим квасом, хрест, ставився престіл,
розчищалася ополонка і священик відправляв у ній освячення води. Це освячення
називалося ще Йорданським, бо кожна водойма з освяченою водою символічно уподібнювалася
до річки Йордан, у якій Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі. Воду
з освяченої водойми пили, нею кропили оселі, її зберігали в хатах як велику
святиню. Нікому й на гадку не спало б купатися в цій воді. Навпаки – подекуди
існувала навіть народна пересторога: до кінця богоявленських свят або принаймні
три дні не використовувати освячені водойми для побутових потреб, не
занурюватися в них оголеним тілом.
Натомість у російських
селах поширилася цілком інша звичка: пірнати в ополонку відразу після освячення води. Вона
мала свої історичні прецеденти. Пригадаймо: ще наша «Повість временних літ»
передає подив апостола Андрія Первозваного, коли він, встановивши хрест у
Києві, подався на північ і там побачив у землях фіно-угорських племен, де згодом сформувався російський народ, лазні. В уста апостола Нестор-літописець
вкладає розгублені спогади про диваків, які після лазні «вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною —
і тоді оживуть». Можливо, спонукою
для росіян став теж побачений у Греції звичай кидати після освячення води хрест у
море, звідки його діставали пірнальники.
Перед большевицьким
переворотом і запровадженням державного атеїзму хрещенські купання поширилися в
російських селах, а звідти перейшли і в марґінальні верстви міщан. Ясна річ,
жодному чиновникові, а тим більше високопосадовцеві чи інтеліґентові, не спало б на гадку
приєднатися до цих простонародних розваг. Російська церква їх не забороняла,
приймаючи за одну з ознак сили свого народу за логікою популярного там
прислів’я: «Что русскому здорово, то немцу смерть». Мірою зросійщення захоплених Москвою теренів цей
дивакуватий обряд починає поширюватися і на них.
Заборона комуністами
церковних відправ поза храмом унеможливила хресні ходи «на Йордан» і супровідні
звичаї. Але з падінням імперії зла та приходом до церкви натовпів невоцерковлених
людей із напівпоганськими уявленнями про віру, богоявленські купання раптом
перейшли із категорії сумнівного ескорту в центральні елементи нової російської
релігійности. Різного роду жириновські почали демонструвати свою наготу перед
телекамерами, виражаючи цим російський патріотизм і «почвенническую»
причетність до народної звичаєвости. «Шарикови», що повилазили на поверхню
суспільного життя, не усвідомлювали, що до революції представники суспільних
еліт ніколи б не полізли прилюдно в ополонку. Публічне купання на Богоявлення
перетворилося в Росії Путіна на маніфестацію національної ідентичности, одну зі
«скреп», що єднають російський народ у протистоянні цивілізованому світові.
Політичні еліти
України, позбавлені міцного відчуття власної національної ідентичности й
обтяжені безліччю комплексів, з дивовижною недалекоглядністю включилися в цю
гру. За часів Віктора Ющенка участь у хрещенському купанні стала візитівкою
лояльности до київських еліт. Президента і його оточення стали наслідувати реґіональні чиновники,
причому часто формально належні до «національно-демократичних» партій. І
поступово купальний супровід освячення води вийшов за межі російської громади в
Україні, почав, ніби ракова пухлина, заражати й ідеологічно далекі від неї середовища.
Годі й говорити,
що хрещенське купання абсолютно суперечить характерові християнського свята. Адже
на Богоявлення Церква вшановує акт смирення Божого Сина. Ісус Христос, не маючи
жодного гріха, приходить, аби перед усіма скласти символічний акт покаяння:
прийняти від Іоана Хрестителя обмивання йорданською водою.Натомість
занурення в крижану воду має продемонструвати фізичну силу, витривалість, тілесну
привабливість учасника цієї гри. По суті - гри марнославства. А до неї
неодноразово додається й споживання оковитої – мовляв, «щоб нагрітися». Ну і одяг
купальників не вкладається в межі церковного дрес-коду. Один знайомий священик,
котрий згодився був освятити воду на Дніпрі, потім із соромом розповідав: не
встиг він вийняти з води хрест, як озирнувся – аж до води мчить натовп нудистів
і з галасом стрибає в річку! Він ледь встиг сховати від сорому необачно взяту з
собою маленьку дочку...
Гібридна війна
відкриває, – на жаль, із запізненням – багатоманітність засобів інформаційної
аґресії. Ми вже бачили, як слідом за «дарами волхвів» приходять у Крим «зелені
чоловічки». «Георгіївські стрічки», якими ще років три-чотири тому були
завішані на початку травня наші міста, засвідчили себе згодом як символ експансії Кремля.
Боюся, що і з хрещенської ополонки, в яку так захоплено полізли наші політики,
може несподівано вислизнути відразлива личина «русского міра».
