Втеча з реальної
дійсности у віртуальну реальність часом ототожнюється в нашій уяві з юнаком,
відгородженим від зовнішнього світу навушниками й зануреним у ритми рок-музики,
або з позеленілим від браку повітря ґеймером.
Але мандрівка у вигаданий світ стара,
як і людська цивілізація. Міф, казка, пригодницький роман, фільм-фентезі –
кожна епоха пропонувала власні технології розширення життєвого досвіду за допомогою вигаданих світів і їхніх
мешканців. Кожне покоління проходить на шляху до дорослости через етап захоплення
власним Задзеркаллям.
Проблеми виникають, коли
гра уяви полонить гравця настільки, що він не хоче повертатися в реальний світ
або й губить межу між віртуальністю і справжнім довкіллям. І це стосується не
тільки мешканців божевілень. Найбільші суспільні проблеми виростали з
самовпевненого прагнення перенести ілюзорний світ з нездорової уяви в реальну
дійсність. Однак кожна вавилонська вежа – чи то Третій райх, чи комунізм, чи «русский
мир» - була приречена на крах. З однієї елементарної причини – будівничі
віртуального світу поставали перед реальністю Творця.
Псалом застерігає: «Коли дому Господь не будує, даремно працюють
його будівничі при ньому! Коли міста Господь не пильнує, даремно сторожа чуває!»
(Пс. 126:1). Світи нашої уяви виявляться пустоцвітами, коли не спиратимуться на
всеосяжну присутність Творця. Ця ж присутність оприявнюється Його Словом –
воплоченим у Сині Божому, донесеним до нас пророками й апостолами. «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало,
не повстало без Нього» (Ін. 1:3). Божа присутність оприявнюється Церквою –
Небом на землі.
Скільки б не було спроб,
звинувачуючи Церкву в недостатній пошані до людської гідности, моделювати суто
світські морально-етичні доктрини, - з дивною послідовністю вони обертаються на
протилежність деклараціям їхніх ідеологів. Під прикриттям просвітительських
гасел «Liberté. Égalité. Fraternité» - «Свобода. Рівність. Братерство» приходить
якобінський терор. Країна, що проголошує «Всё во имя человека, всё для блага человека» («Все в ім’я людини, все на благо людини»), вкривається
концтаборами. Захисники сексуальних свобод прагнуть обмежити свободу совісти й
замкнути християнську громаду в новітньому ґетто.
Простір людської уяви
рясніє незліченними спробами втекти від реальної Церкви з її догмами та
канонами. Хтось звужує межі власного духовного життя до штучно створеного
сеґменту особистого вдосконалення: «Я маю в Бога в своєму серці, і мені церква
непотрібна». Інший локалізує церковне життя в рамках самоуправної парафії чи ж
самопроголошеної юрисдикції. Трапляються й амбітні прагнення відчути себе
деміургом, творцем нових «помісних» церков. Тільки ж спроби створити власну
церкву волюнтаристськими методами або підступом поза апостольською традицією
неминуче обертатимуться пародією. Навіть коли за цими спробами стоятимуть зовні
ефектні й розрекламовані державні проєкти.
Віртуальний світ завжди
ряснів пастками. Що потужнішою ставала технологічна оснащеність людської уяви,
то небезпечнішими, підступнішими виявлялися ці пастки. Рятувати від них може тільки
повсякчасне відчуття джерела й рушія реального світу – Бога. І жодна, навіть
найвигадливіша ілюзія, жоден симулякр не замінить повноти спілкування з Ним,
котра відкривається через Церкву. Церкву, єдину в своїй соборності й тяглості
двотисячолітньої апостольської традиції.
Немає коментарів:
Дописати коментар