Час від часу в інформаційному просторі здіймаються хвилі довкола виявлення в тому чи іншому православному храмі зображень двоголового орла. Щоразу на нього викривально вказується як на знак московської інтриги. Часом небезпідставно. Але ж не варто забувати, що герб цей прийшов у московську геральдику з елліністичного Сходу, з православної Римської імперії - Візантії. І, поряд із іншими, давнішими сенсами, і в Новому Римі (Константинополі), і в "Третьому Римі" (Москві) він ніс на собі знак нерозривної єдности світської влади та церковної ієрархії. Знак тієї риси східного християнства, яка дала йому шанс інтеґруватися в імперські структури, але й обумовила фатальну залежність від політичної кон’юнктури.
Привабливість УАПЦ для значної частини її неофітів наприкінці ХХ ст. полягала в її свободі від державного диктату. Бо й виникали автокефальні рухи 1917-1921, 1942, 1989 рр. в середовищі, опозиційному щодо панівних верств і спраглому свободи. Що вабило в ідеології УАПЦ? Чотири наріжні засади:
1. Автокефальність.
2. Соборноправність.
3. Національність.
4. Незалежність від світської влади.
Але вони ніяк не влаштовували панівні кола держави, що бачили Церкву знаряддям державотворчої політики. 25 червня 1992 р. за пару годин перед початком зборів на Пушкінській вулиці 36, де було проголошено УПЦ-КП, група народних депутатів увірвалася в Патріярхію УАПЦ, що на території Михайлівського монастиря, й ультимативно зажадала входження до майбутньої структури на підставі рішення президента Леоніда Кравчука й Кабінету Міністрів. І заяву про перереєстрацію статуту УАПЦ на УПЦ-КП подавав не церковний центр, а Кабінет Міністрів України.
Коли від мене 2000 р.вимагали відмови від визнання главою УАПЦ митрополита Константина Багана, чиновники дивувалися: як це - президент Леонід Кучма заборонив допускати американського громадянина до керівництва Церквою, а якийсь архиєрей не виконує його розпоряджень?
Коли президент Віктор Ющенко взявся за церковні справи, Київ ряснів білбордами, де, ніби тінь двоголового орла, підносилися дві постаті: Патріярха Варфоломея і Президента Ющенка. Чи, радше, навпаки: президента й патріярха біля нього.
Ну а в процесі творення в передвиборчий 2018 р. нової ПЦУ єпископам і предстоятелям відводилася лише виконавча функція, а центральна роль належала Президентові Петрові Порошенку.
Жодною мірою не докоряючи тим, хто симпатизує саме такій моделі Церкви, вписаної в державну структуру, кожен із громадян Української держави заслуговує на пошану до іншої позиції. Для когось двоголовий орел, хоч і прихований за патріотичними лаштунками, виглядає оптимальною моделлю державно-церковних відносин. Але, доки держава керується демократичною конституцією, а не імперським диктатом, жоден політик не має права перешкоджати власному пошукові місця в церковному житті тим, хто інакше розуміє настанову Христа: "Царство Моє не від цього світу" (Ін. 18:36).
