В одній із харківських лікарень, добре відомій
авторові блогу, жіночка в білому халаті в реєстратурі пропонувала відвідувачам
підписати листа … до Константинопольського Патріярха Варфоломея з протестом
проти надання гіпотетичній Єдиній Помісній Церкві томосу про автокефалію.
Пригадується, як свого часу один із найбільш
глибоких богословів християнського Сходу, святитель Григорій Ніський, котрий
жив між 335 і 394 рр., писав із гіркою іронією: «Скрізь повно таких людей, які мудрують
про незбагненні предмети, - вулиці, ринки, площі, перехрестя; запитаєш, скільки
потрібно заплатити оболов, - у відповідь філософствують про народженого і
ненародженого; хочеш дізнатися про ціну хліба, - відповідають: Отець більше за Сина; поцікавишся, чи
готова лазня, - кажуть: Син походить із
нічого».
Виходить, у нас дискусії про церковний устрій
вихлюпуються у все ширший суспільний простір. Майже як у Візантії, котру у
відповідальні моменти її історії паралізували все нові суперечки – то про
одноістотність Сина Отцю, то про Богоматеринство Пресвятої Богородиці, то про
шанування ікон. Справді фундаментальні богословські теми профанувалися
переведенням на рівень побутових сварок і підживлювали процеси руйнування
вселенської єдности Церкви та цілісности держави.
Можна, звичайно, звернутися до керівництва
лікарні й запитати: а чому медичний працівник у робочий час займається
суспільно-церковною працею? Немає сумніву, що жіночка в такому випадку буде
покарана. Але тоді ця пані могла б запитати, чим вона гірша за депутатів
Верховної Ради або інших високопосадовців, котрі у свій робочий час займаються
реформуванням відокремленої від держави Церкви замість прийняття очікуваних
законів? Зрештою, не сама ж ця жіночка друкувала бланки листів і складала їхній
текст. А скільки таких емоційних полемістів включається нині в суспільну
дискусію, яка переводить потрібний церковний проєкт у вимір політичного
протистояння!
Президентська ініціятива про надання
Українській Церкві томосу про автокефалію мотивувалася прагненням зміцнити єдність
політичної нації, долаючи міжконфесійні суперечки. Але чомусь мені пригадуються
у зв’язку з цим класичний афоризм призабутого російського політика: «Хотели как
лучше, а получилось как всегда»…
