В нашій родині стала ідіомою фраза, подарована одним питущим сусідом, який задовго до мого народження зайшов був до дідуся й, заздрісно озираючись на скромний затишок його оселі, вичавив:
- Ви живете, а я гадость…
Це лунало швидше не як скарга, а як звинувачення. Чому це, мовляв, Ви живете краще за мене, а не в таких самих злиднях? Хіба я не кращий за Вас?!
Комплекс меншовартости виявляється назовні вельми багатоманітно. Харківська перекупка претензійно кидає покупцеві:
- Говорите на нормальном языке!
Молода родина, щойно переїхавши в Північну Америку, починає спілкуватися з дітьми вдома по-англійському.
Амбітний молодик, недооцінений (як йому здається) власною спільнотою, починає вчащати до костелу й переконувати знайомих, що греко-католики – «другий сорт» у Церкві, а «перший сорт» - це католики латинського обряду.
Десь у цьому ж ключі лунають і щорічні заклинання наприкінці пилипівки зі звинуваченнями «старого Різдва» у перейнятті його з Москви. Годі когось переконати, що юліянський календар на московські землі принесли таки наші місіонери і що зміна дати Різдва – лише одна деталь справді потрібної календарної реформи, яка, однак, може змінити побутовий декор, але не систему вартостей. Від перенесення святої вечері на 13 днів європейцем не станеш.
Комплекс меншовартости звик маскуватися гордовитою самовпевненістю. Адже гординя – це зброя слабкодухів, які бояться розпізнавання іншими їхніх прихованих вад. Бояться бути собою. Заздрість спонукає їх шукати засобів самоствердження в приниженні інших, у втечі від власної ідентичности й поринанні в світ ілюзій. Розпізнати себе, відкрити в собі частину великої традиції – національної, релігійної, обрядової, сміливо оприявнити в собі цю традицію – ось шлях, на якому долаються комплекси меншовартости й вічні переживання на собі тавра «гадости» або «другого сорту».
