В день Богоявлення або Хрещення Господнього,
що його Церкви київської традиції відзначають 19 січня – 6 січня за юліянським
календарем, - у храми нахабно вривається Хам. Невмирущий нащадок того самого
Хама, Ноєвого сина, який у
батьковій слабкості побачив тільки нагоду покепкувати з авторитету старшого.
Просвітлена переживанням чуда, що сталося над Йорданом, атмосфера свята руйнується
енергійними «захожанами». Вриваючись до храму, Хам розштовхує присутніх, аби
пробитися зі своїм слоїком поближче до священика й пошвидше забратися додому.
Зрештою, його мало цікавить глибокий зміст відправлюваних богослужінь. Хоча він
не обмине нагоди засвідчити свою присутність кількома зауваженнями на кшталт:
- А чому у Вас хустка не пов’язана? Непорядок!
- А чому не в спідниці, а в штанях? Непорядок!
Перед святом парафіяльний священик або
черговий біля телефону втомлюється пояснювати:
- Літургія почнеться о 9.00.
- Та ні, нащо мені літургія, Ви скажіть, коли
будуть воду святити!
Хам
тягне священика на ставок або річку, аби змусити його проголосити кілька –
якомога менше! – ритуальних фраз і, дати Хамові нагоду, скинувши одяг,
продемонструвати людям свій обвислий живіт, стрибнути в освячену воду і з
почуттям виконаного обов’язку тут же відігрітися склянкою горілки. Адже жінка
не сваритиме – так заведено! Байдуже,
хто й коли завів ці дикунські звичаї, що не мають нічого спільного з християнським
змістом свята й національною традицією.
Ось тут і випробовується міць церковної
громади. Якщо її очолює свідомий, діяльний священик, якщо громада згуртована й
жива, то для неї не проблема поставити на місце зухвалого Хама. Не проблема - бути
Симом і Яфетом, які відповіли на братові під’южування шанобливим захистом чести
батька Ноя. Свято – це не майданчик для дискусій. Але це простір для навернення
відвертих або прихованих язичників, котрі в йорданській воді бачать цілющу
рідину з забобонних передань. Не усвідомлюючи цього, йорданські захожани потребують міцної духовної
альтернативи своїм забобонам, потребують свідчення, яке мала б дати їм церковна
громада.
Навряд чи варто публічно скаржитися на Хама,
якщо ти своєю власною відсутністю в парафіяльному житті залишив простір для
його сваволі. Священик не може бути катехитом, організатором і захисником духовного життя в
одній особі. Він потребує динамічного середовища, яке б зміцнювало його,
підтримувало, допомагало захиститися від спокусливих пропозицій зібрати в храмі
натовп через підігравання його забобонним віруванням.
Атмосфера свята створюється не одним днем. До
нього треба готуватися. Не тільки прибираючи й прикрашаючи храм. Церковне життя
потребує особистої заанґажованости кожного парафіянина, а передусім
парафіяльного активу, постійної праці над собою, пошуку переконливих форм
впровадження випадкових відвідувачів у ритм храмової молитви. А це передбачає і
вміщення інформації на стендах, і друкування буклетів із розповіддю про
відзначувані євангельські події, і переконливої присутности парафії в
соціяльних мережах, і системи тактовного впливу на надміру свавільних
відвідувачів.
Прихід до храму Хама – це виклик, що потребує
гідної відповіді. Не захисту свого маленького марґінального світу від
вторгнення реалій довкілля, а використання нагоди для нової євангелизації цього довкілля, смиренного й непохитного
свідчення про Христа. Христа, який кличе до спасіння нащадків і Сима з Яфетом,
і нікчемного Хама.
Владико, якщо можна, для посилань на Святе Письмо я би порадив сторінку, яка співпрацює з Українським біблійним товариством і містить декілька українських перекладів. А саме https://www.bible.com/uk/bible/186/GEN.9.UBIO. На жаль, там немає перекладу Хоменка, але це одна з найпопулярніших біблійних сторінок в інтернеті.
ВідповістиВидалитиДякую Владико то часто до тих що відвідують Храм Божий один два рази в рік -потрібно над нимі працювати щоб відчули благодать Господню.З нами Бог.
ВідповістиВидалити