Він знав ціну правди

Сьогодні, коли ми в Свято-Дмитрівському храмі Харкова – останній церкві в Україні, де молився за богослужінням Патріярх Мстислав (1898-1993) – відправляли панахиду в річницю упокоєння Його Святости, - я знов замислився: чому ж спочилого так недолюблювали й боялися архиєреї відродженої УАПЦ? Вони так і не знайшли Патріярхові резиденції в Україні, постійно нарікали на те, що Патріярх не привіз з Америки грошей. Вони легко зрадили Патріярха, коли наказала влада. І в своєму колі вони ставилися до Патріярха без пієтету, легко беручи його на кпини.

Патріярх був для них чужинцем. Не лише тому, що жив у США. Він був цілком іншим ментально. А сам Патріярх цього не приховував. Він піджартовував над товстунами в рясах, нарікав на брак інтелектуально й духовно гідних кандидатів до єпископства, часто повторював прислів’я, знайдене, здається, в збірнику Номиса: «У владики два язики: один – Бога хвалить, а другий – людей дурить».

Патріярх знав ціну правди. Він мав свій гіркий досвід контактів із цивілізацією смерти й брехні. Комуністи поранили його під час визвольних змагань і вбили його дружину після першої окупації Галичини. Нацисти забороняли йому місійну діяльність і пробували заарештувати за душпастирську активність. І, лишаючись своїм у політичному середовищі української діяспори, Патріярх завжди бачив лише Церкву єдиною реальною альтернативою тоталітаризмові. Недарма він так часто повторював, що найкращою, найдосконалішою конституцією є Христове Євангеліє.

90-річний старець умів виглядати молодим на тлі передчасно зогряднілих українських владик. Бо він і справді був молодим духом. До самого упокоєння. Він умів іти проти течії, коли це здавалося безнадійним. Він був чужим «комплексам демократичного централізму» - готовності покірно пристосовуватися до позицій більшости. Завдяки цьому він зберіг УАПЦ в діяспорі, захищав до останнього українську ідентичність УПЦ в США, відстояв УАПЦ в Україні від асиміляції постсовєтськими структурами.

Знати ціну правди і будувати Церкву на камені Христової правди – ось це і є заповіт Патріярха Мстислава, без виконання якого розмови про «Єдину Помісну Церкву» залишаться дешевою демагогією, що маскуватиме все нові й нові спроби вливати молоде вино в старі бурдюки ( Мт.9: 17).