четвер, 21 серпня 2014 р.

Дев’ята зупинка духовної прощі – Озерянська ікона Божої Матері в Харкові

22 серпня 2014 р.

Озерянська ікона Пресвятої Богородиці, перед якою ми запиняємося в призадумі на дев’ятий день духовної прощі, - головна святиня Слобожанщини. Вона явилася наприкінці XVII ст., коли наш край інтенсивно заселяли втікачі з охопленого війною Правобережжя України. Напевне, звідти було принесено й ікону.

Опис ікони залишив відомий мистецтвознавець професор Єгор Редін. Образ був написаний на полотні, прикріпленому до дошки. Контури фігур грубі, кольори – червоний і блакитний. Богородиця зображена поверненою в бік Немовляти, на ній червоний хітон і блакитний мафорій, на голові корона; права рука її в позі моління, а лівою вона підтримує Немовлятка Христа, який сидить у неї ніби на колінах біля лівої руки. Немовлятко одягнене в червону сорочку-хітон, на голові у Нього така сама корона, як у Богородиці, в лівій руці він тримає невелике Євангеліє, а правою благословляє. Німби у обох жовті. Починаючи від плечей довкола німбів Богородиці та Христа на тлі ікони йшли зірки. Вгорі ікони, справа і зліва, хмари. Розміри ікони: висота 40 см, ширина 34 см.

Ікону знайшов один із жителів села Озеряни біля Мерефи. Він косив траву, і раптом почув людський стогін. Виявилося, що він не помітив образ, що лежав біля коріння дерева, і розсік його косою. Косар, взявши обидві половини цього образу, вніс у свою хатину і, склавши їх, поставив у пристойному місці, і, залишивши свою роботу, старанно помолився. На другий день рано вранці він не знайшов святині у своїй хаті, бо вона була на місці явлення, і була зрощена, а на самому місці заструмилось джерело чистої води. Від удару косою лишився ледь помітний слід.

Ікона, названа Озерянською від місцевості, де її знайшли, невдовзі почала виявляти чудотворні властивості. Після молитви перед нею відбувалися численні зцілення, відновлювався лад у родинах.

1794 р. ікону було перенесено в Курязький монастир, а після його закриття – до Покровського храму м. Харкова. Коли Курязький монастир було відновлено, ікона повернулася до монастиря. Існує переказ, що саме під час молебня перед чудотворною іконою юний  Григорій Квітка, котрий втратив зір у дитинстві, знов почав бачити. Згодом Григорій Квітка кілька місяців був послушником у Курязькому монастирі, де настоятелем служив його дядько, Наркис Квітка.

Центральною подією духовного життя передреволюційного Харкова був щорічний хресний хід із перенесенням Озерянської ікони з Курязького монастиря до Покровського монастиря. Процесія йшла теперішнім Полтавським шляхом, а на півдорозі, на Холодній Горі, де монахи Курязького монастиря передавали ікону, було збудовано Озерянську церкву.

Ченці Курязького монастиря вели записи численних випадків чудесного зцілення людей від ікони: «Зцілення людини з усохлою рукою; зцілення людини з Липців, у якої не діяла нога; зцілення біснуватої дівиці Бардакової; зцілення Івана Миколайовича Бочковського від хворобливого шуму у вухах; зцілення двох сестер від очної хвороби; зцілення дівчинки від горлової хвороби...».

Найбільше випадків зцілення було зафіксовано в 1833, 1848 і 1871 роках, коли в Харкові лютувала холера. Озерянську ікону Божої Матері носили від оселі до оселі, люди молились перед чудотворним образом про зцілення та спасіння.

Під час большевицьких гонінь на Церкву ікона зникла. Але лишилися її численні копії; деякі з них вже в нові часи виявили дар чудотворіння.

Молiння тепле й стiна нездоланна, милости джерело, свiтовi пристановище, ревно до Тебе кличемо: Богородице Владичице, попередь нас i вiд лиха позбав, єдина скора Заступниця.

Немає коментарів:

Дописати коментар