понеділок, 24 лютого 2014 р.

Ми прокинулися в тій самій Україні

Протягом останніх днів раз у раз доводилося чути й читати: «Ми прокинулися в іншій країні», «Я повернувся до іншої країни». Та наївна віра в раптові чарівні зміни стрімко минає разом із повідомленнями про перші кадрові призначення Верховної Ради, про повернення зниклих чиновників, про антиукраїнські демонстрації на Півдні. А майстри політичної кон’юнктури стрімко опанують риторику Майдану.

Ні, ми прокинулися в тій самій Україні, якою вона стала протягом останніх десятиріч. Бо вона не зміниться без особистої участи кожного з нас, українців. Без нашої готовности до змін.

Події на київському Майдані здатні змінити Україну в разі їхнього переростання в загальнонаціональну революцію гідности. Адже в нас ще лишився ворог, небезпечніший, підступніший за януковичів і захарченків – наше амбітне, непослідовне й лякливе «Я».

Нам належить ще вчитися захищати власну гідність і шанувати чужу. Належить вчитися розглядати кожного чиновника не як безлике «начальство», а як нашого найманого працівника, зобов’язаного сумлінно відпрацьовувати одержану з наших податків платню. Ми ще маємо звільнитися від остраху самостійно приймати рішення й очікування вказівки згори.

Годі чекати на панування закону, якщо ти сам нехтуєш ним і намагаєшся його обійти. Наївно сподіватися на крах системи загальної корупції, коли сам даєш і береш хабарі. І коли ти схильний привласнити те, що тобі не належить – хоча б це були лише піратські програми або неліцензовані диски, -  ти стаєш співтворцем шахрайського павутиння, з якого потім важко звільнитися. Закликаючи ж «творити єдину Помісну Церкву» силами адміністративно-командної системи, ти підживлюєш той самий ненависний бюрократичний механізм, який невтомно продукує все нових януковичів.


Коли нині говорять про «європейський вибір», мають на увазі структурні зміни в суспільстві, здатні звільнити його з цивілізаційного провалля. Чи зможемо ми нині реалізувати історичний шанс? Так, якщо згадаємо Христове застереження: «Без Мене нічого чинити не можете ви» (Ін. 15:5). Творити власне майбутнє з Христом – означає керуватися кожному з нас у повсякденному житті настановами Євангелія, повсякчас радитися зі Спасителем у молитві, захищатися Його мудрістю від поневолення гріхом. Захищати свою свободу, свою людську гідність, очистивши душі свої послухом правді ( 1 Пет. 1:22).

середа, 19 лютого 2014 р.

Печать Каїнового злочину

Вже перший на Землі вбивця наївно хотів був приховати від Бога свій злочин, відповідаючи на питання Творця: «Де Авель, твій брат?» - «Не знаю». Каїн ще й імітував обурення, звинувачуючи у зникненні самого Авеля: «Чи я сторож брата свого?» (Бут. 4:9).

Як мало змінилося за тисячі років у психології убивць! Сучасні каїни також позірно дивуються зникненню їхніх жертв, висловлюють їм співчуття, шукають винних у їхній загибелі – але з удаваним обуренням заперечують власну провину.
Хай вони уважніше вслухаються в Боже слово: «Голос крови брата твого взиває до Мене з землі. А тепер ти проклятий від землі, що розкрила уста свої, щоб прийняти кров твого брата з твоєї руки» (Бут. 10-11). Печать убивці вже покладена на їхнє чоло – чи то вони брали безпосередню участь у репресіях, чи керували ними з-поза лаштунків. Голос крови загиблих і поранених братів і сестер взиває до них і сповіщає неминучий суд. І нехай моляться, аби цей суд відбувся вже за їхнього життя – тут, на землі. Бо в іншому випадку страшна доля чекає на них у потойбічному світі, у країні вічних страждань...

Каїнова печать – пересторога і для безпосередньо не причетних до злочину братовбивства. Бо кожен контакт із позначеним цією печаттю, кожен акт співчуття йому або потурання його вчинкам загрожує прийняттям на себе провини за його злочин. Суспільною відповіддю на злочин братовбивства має стати ізоляція злочинців, публічний остракізм – той, який так містко описав Тарас Шевченко:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому. 
Злому, позначеному Каїновою печаттю братовбивства, немає, не повинно бути місця на нашій землі, в колі нашого спілкування.