середа, 13 серпня 2014 р.

Перша зупинка духовної прощі – Київ: собор Святої Софії та ікона «Нерушима стіна»

14 серпня 2014 р. 

Духовну прощу до Зарваниці ми починаємо в день спомину про хрещення Руси-України. Церкви київської традиції здавна пов’язували згадку про навернення нашого народу на християнську віру з першим днем Успенського посту, коли – вдруге протягом року! – відправляється освячення води, назване, на відміну від Богоявленського, «малим». Чи то згадаємо проповідь апостола Андрія Первозваного, чи «Аскольдове хрещення», чи ж хрещення русинів за великого князя Володимира, завжди ці спогади вестимуть нас у Київ. Саме там, у княжій столиці, споруджується головний храм України – Софійський собор. 
Донедавна вважалося, що його будували за князя Ярослава Мудрого, тепер припускають, нібито будову розпочали ще за Володимира Великого. Але в будь-якому разі величний храм мав знаменувати і духовний зв’язок із Константинопольською Церквою-Матір’ю (її гордістю була Свята Софія в Константинополі),
і помісність Київської Церкви, очолюваної власним митрополитом.

Київський собор присвятили Софії, Премудрості Божій. Але дещо умоглядний характер шанування Божої Премудрости спонукав шукати конкретнішого втілення Господньої любови до Його творіння. І Софійський собор починає пов’язуватися з постаттю Божої Матері - "Премудрости Божої вмістилища". Храмове свято Софії Київської припадає на Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня ст.ст.), а над вівтарем здіймається одна з найвідоміших українських ікон – мозаїчне зображення Богородиці Оранти (лат. orare – молитися).
Пречиста Діва зображена зі здійнятими в молитві до Сина руками. Згадаючи акафісне визначення Богородиці: «Премудрости Божія пріятелище» (ікос 9), іконописці не могли не повторювати й інше – «Царствія нерушимая стѣно» (ікос 12). Непорушною стіною держави Богородиця стає, бо приймає в своє материнське лоно Слово Боже, через яке «усе... повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього» (Ін. 1:3). І, дивлячись з вівтарної стіни на євхаристійну спільноту, Матір Божа змушує відчути всіх зібраних на молитву обійнятими її непорушним материнським захистом. 

Не дивно, що в Києві формується вірування в те, нібито столиця України зберігатиметься доти, доки стоятиме неушкодженою вівтарна стіна Софійського собору з зображеною на ньому Пречистою Молитовницею. І хоча за большевицької окупації Софія Київська пережила реальну загрозу знищення, її вдалося врятувати. На початку ХХ ст. центральний собор України стає головним осередком руху за автокефалію Помісної Церкви, а 18 листопада 1990 року тут відбулася інтронізація Святішого Патріярха Київського і всієї України Мстислава.

Тобi, Провiдницi життя нашого, ми, раби Твої, пiснi перемоги спiваємо; визволенi ж із бiди, пiснi вдячнi приносимо, Богородице. А Ти, що маєш силу непереможну, вiд усяких бiд визволяй нас, щоб ми взивали до Тебе:
Радуйся, Невiсто Неневiсная.

Немає коментарів:

Дописати коментар