пʼятниця, 20 січня 2017 р.

«Русскій мір» вислизає з ополонки





В останнє десятиріччя поряд із нездоланним «дідом Морозом» у зимові свята поширилася ще одна «скрепа», що має єднати українців із «русскім міром» - звичай хрещенського моржування.

Київська християнська традиція завжди ставилася до Богоявлення або ж Хрещення Господнього з пієтетом. У церкві велике освячення води відправлялося напередодні, 5 січня[1]. А в сам день Богоявлення, 6 січня[2], громада вирушала на річку, озеро або ставок. Там заздалегідь виливався зі скрижанілої води, часто забарвленої буряковим квасом, хрест, ставився престіл, розчищалася ополонка і священик відправляв у ній освячення води. Це освячення називалося ще Йорданським, бо кожна водойма з освяченою водою символічно уподібнювалася до річки Йордан, у якій Ісус Христос прийняв хрещення від Іоана Предтечі. Воду з освяченої водойми пили, нею кропили оселі, її зберігали в хатах як велику святиню. Нікому й на гадку не спало б купатися в цій воді. Навпаки – подекуди існувала навіть народна пересторога: до кінця богоявленських свят або принаймні три дні не використовувати освячені водойми для побутових потреб, не занурюватися в них оголеним тілом.

Натомість у російських селах поширилася цілком інша звичка: пірнати в ополонку відразу після освячення води. Вона мала свої історичні прецеденти. Пригадаймо: ще наша «Повість временних літ» передає подив апостола Андрія Первозваного, коли він, встановивши хрест у Києві, подався на північ і там побачив у землях фіно-угорських племен, де згодом сформувався російський народ, лазні. В уста апостола Нестор-літописець вкладає розгублені спогади про диваків, які після лазні «вилізуть ледве живі. А обіллються водою студеною — і тоді оживуть». Можливо, спонукою для росіян став теж побачений у Греції звичай кидати після освячення води хрест у море, звідки його діставали пірнальники. 

Перед большевицьким переворотом і запровадженням державного атеїзму хрещенські купання поширилися в російських селах, а звідти перейшли і в марґінальні верстви міщан. Ясна річ, жодному чиновникові, а тим більше високопосадовцеві чи інтеліґентові, не спало б на гадку приєднатися до цих простонародних розваг. Російська церква їх не забороняла, приймаючи за одну з ознак сили свого народу за логікою популярного там прислів’я: «Что русскому здорово, то немцу смерть». Мірою зросійщення захоплених Москвою теренів цей дивакуватий обряд починає поширюватися і на них.

Заборона комуністами церковних відправ поза храмом унеможливила хресні ходи «на Йордан» і супровідні звичаї. Але з падінням імперії зла та приходом до церкви натовпів невоцерковлених людей із напівпоганськими уявленнями про віру, богоявленські купання раптом перейшли із категорії сумнівного ескорту в центральні елементи нової російської релігійности. Різного роду жириновські почали демонструвати свою наготу перед телекамерами, виражаючи цим російський патріотизм і «почвенническую» причетність до народної звичаєвости. «Шарикови», що повилазили на поверхню суспільного життя, не усвідомлювали, що до революції представники суспільних еліт ніколи б не полізли прилюдно в ополонку. Публічне купання на Богоявлення перетворилося в Росії Путіна на маніфестацію національної ідентичности, одну зі «скреп», що єднають російський народ у протистоянні цивілізованому світові.

Політичні еліти України, позбавлені міцного відчуття власної національної ідентичности й обтяжені безліччю комплексів, з дивовижною недалекоглядністю включилися в цю гру. За часів Віктора Ющенка участь у хрещенському купанні стала візитівкою лояльности до київських еліт. Президента і його оточення стали наслідувати реґіональні чиновники, причому часто формально належні до «національно-демократичних» партій. І поступово купальний супровід освячення води вийшов за межі російської громади в Україні, почав, ніби ракова пухлина, заражати й ідеологічно далекі від неї середовища.

Годі й говорити, що хрещенське купання абсолютно суперечить характерові християнського свята. Адже на Богоявлення Церква вшановує акт смирення Божого Сина. Ісус Христос, не маючи жодного гріха, приходить, аби перед усіма скласти символічний акт покаяння: прийняти від Іоана Хрестителя обмивання йорданською водою.Натомість занурення в крижану воду має продемонструвати фізичну силу, витривалість, тілесну привабливість учасника цієї гри. По суті - гри марнославства. А до неї неодноразово додається й споживання оковитої – мовляв, «щоб нагрітися». Ну і одяг купальників не вкладається в межі церковного дрес-коду. Один знайомий священик, котрий згодився був освятити воду на Дніпрі, потім із соромом розповідав: не встиг він вийняти з води хрест, як озирнувся – аж до води мчить натовп нудистів і з галасом стрибає в річку! Він ледь встиг сховати від сорому необачно взяту з собою маленьку дочку... 

Гібридна війна відкриває, – на жаль, із запізненням – багатоманітність засобів інформаційної аґресії. Ми вже бачили, як слідом за «дарами волхвів» приходять у Крим «зелені чоловічки». «Георгіївські стрічки», якими ще років три-чотири тому були завішані на початку травня наші міста, засвідчили себе згодом як символ експансії Кремля. Боюся, що і з хрещенської ополонки, в яку так захоплено полізли наші політики, може несподівано вислизнути відразлива личина «русского міра».


[1] У ХХ ст. припадає на 18 січня нового стилю.
[2] 19 січня нового стилю.

Немає коментарів:

Дописати коментар