субота, 4 червня 2016 р.

«Лапки» - чорна мітка зі світу церковного бізнесу



Кожен, хто читав у дитинстві «Острів скарбів» Річарда Льюїса Стівенсона, пригадує «чорну мітку» (Black Spot) – вигаданий автором зловісний знак звинувачення в порушенні піратських звичаїв: аркуш паперу з намальованою фарбою або сажею чорною плямою. 

Юний Джім, почувши про чорну мітку, розпитує свого постояльця Білла «А що це за чорний знак, капітане?», - то чує: «Це щось таке, як повістка на суд, друже».

Чорна мітка – це знак звинувачення в порушенні піратських правил, втечі зі світу морських грабіжників. У Стівенсона за нею майже неминуче йде жорстокий суд і не менш жорстоке покарання. Передчуваючи його, «капітан» Білл помирає від пережитого потрясіння:
«Коли я відпустив руку, він підніс її ближче й глянув на те, що було затиснуте в долоні.
- О десятій годині! - вигукнув капітан. - Лишилося шість годин. Ми ще їх ошалапутимо!
Він зірвався на ноги, але тут-таки похитнувся і схопився за горло. Так він постояв хвильку, похитуючись із боку на бік, а тоді, якось чудно скрикнувши, упав горілиць на підлогу.
Я відразу кинувся до нього, гукаючи матір, та було вже пізно. Капітан нагло помер від апоплексичного удару».

В світі православної полеміки час від часу зустрічається характерний аналог чорної мітки – лапки («»). Ними таврують тих, хто не належить до кола визнаних автором священнослужителів, а тому і його сан – сумнівний, несправжній. Він не патріярх, а «патріярх», не архиєпископ, а «архиєпископ», навіть не монах, а «монах». Богослужіння, відправлювані ним, недійсні, а тому їх треба дублювати, тепер уже «правильним» священнослужителям, без лапок.
Все це нібито має свої богословські обґрунтування. Сумніви в дійсності сану формально мотивуються підозрою в перерваному апостольському спадкоємстві свячень. Спадкоємством свячень називають духовний зв’язок, що поєднує сучасне священство з апостольською громадою, обдарованою в день П’ятдесятниці благодатним сходженням на неї Святого Духа. Але щоразу, коли з’являється надія на спростування цих сумнівів: оприлюднюються докази збереження «неканонічною» Церквою апостольського спадкоємства, знаходиться шлях до входження під юрисдикцію канонічно визнаної Церкви, - це чомусь викликає в полемістів не задоволення, а лють. Адже вони визнають лише себе носіями Божої благодаті. Повноваження інших заперечуються або ставляться під сумнів.
Людині з-поза постсовєтського простору важко зрозуміти цю логіку. Але кожен українець, росіянин чи білорус, приречений час від часу стикатися з реаліями кримінального бізнесу, пізнає знайомі риси. Це боротьба за монополію. Входячи в реальність посткомуністичного Сходу Європи, де химерно переплелися релікти совєтського мислення й закони злочинного світу, частина старої Церкви знаходить собі місце серед нових еліт, пов’язаних суто діловими стосунками. А отже, живе за законами цього світу та вимагає цього від інших.
І ось раптом з’являється хтось іззовні й виголошує: «Моє Царство не із світу цього» (Ін. 18:36). Він зважується діяти незалежно від успадкованої з СССР церковної номенклатури. Це ніби жебрак узявся збирати гроші в метро без санкції кримінальних наглядачів або новостворена фірма відкинула опіку «смотрящих»! Тут і з’являється на світ чорна мітка – «лапки», символ відчужености від світу успіху й кругової поруки. Немає сумніву: коли б у цей світ заблукав раптом хтось із апостолів, його звання, дане Христом без санкції «смотрящих» за релігійним сегментом цього світу, також узяли б у лапки...



2 коментарі: