середа, 31 грудня 2014 р.

Рік святих Бориса і Гліба




15 липня 1015 р. помирає князь Володимир Великий. Таємно поховавши батька, один із дванадцятьох Володимирових синів, Святополк, вирішив позбутися конкурентів у боротьбі за престіл. Послані ним убивці 24 липня зарубали популярного серед дружинників ростовського князя Бориса (хресне ім’я Роман), а 5 вересня під Смоленськом зарізали муромського князя Гліба (хресне ім’я Давид).

Обидва князі були заздалегідь попереджені про небезпеку. Їх закликали до опору, до збройного змагання за Володимирову спадщину. Але спершу Борис, а потім і Гліб категорично відмовляються. Ціною власного життя вони прагнуть зберегти Русь-Україну від братовбивчої війни. Логіка князів, вельми вразлива з погляду політичної конкуренції, виглядала так: краще самому загинути, аніж стати призвідцем кровопролиття. 

Невдовзі після загибелі Бориса і Гліба їхній брат Ярослав Мудрий переміг Святополка й став великим князем Київським. Мощі загиблих князів знаходять нетлінними. Біля місця їхнього поховання починають діятися чуда. Справджуються молитви до загиблих. І вже до кінця ХІ ст. Борис і Гліб канонізуються - визнаються святими. Відтоді Русь-Україна приймає їх за своїх небесних покровителів.

Минулий рік залишив Україні криваві наслідки національного розбрату. Прагнення донецького клану будь-якими засобами зберегти своє панування обернулося тисячами людських жертв, важкою економічною кризою, гуманітарною катастрофою для Донбасу. 

1000-річний ювілей святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба дає підставу замислитися над християнською альтернативою цинічної боротьби за владу. Боже Провидіння, впроваджуючи нас у ювілейний 2015 рік, спонукає до пошуку гідних розв’язань цивілізаційного конфлікту. Розв’язань, ключ до яких лежить у відкритті сили братньої любови, вартої жертви. У відкритті всепереможної сили національної солідарности.

Немає коментарів:

Дописати коментар