Протягом останніх днів
раз у раз доводилося чути й читати: «Ми прокинулися в іншій країні», «Я
повернувся до іншої країни». Та наївна віра в раптові чарівні зміни стрімко
минає разом із повідомленнями про перші кадрові призначення Верховної Ради, про
повернення зниклих чиновників, про антиукраїнські демонстрації на Півдні. А
майстри політичної кон’юнктури стрімко опанують риторику Майдану.
Ні, ми прокинулися в тій
самій Україні, якою вона стала протягом останніх десятиріч. Бо вона не
зміниться без особистої участи кожного з нас, українців. Без нашої готовности
до змін.
Події на київському
Майдані здатні змінити Україну в разі їхнього переростання в загальнонаціональну
революцію гідности. Адже в нас ще лишився
ворог, небезпечніший, підступніший за януковичів і захарченків – наше амбітне,
непослідовне й лякливе «Я».
Нам належить ще вчитися
захищати власну гідність і шанувати чужу. Належить вчитися розглядати кожного
чиновника не як безлике «начальство», а як нашого найманого працівника, зобов’язаного
сумлінно відпрацьовувати одержану з наших податків платню. Ми ще маємо
звільнитися від остраху самостійно приймати рішення й очікування вказівки згори.
Годі чекати на панування
закону, якщо ти сам нехтуєш ним і намагаєшся його обійти. Наївно сподіватися на
крах системи загальної корупції, коли сам даєш і береш хабарі. І коли ти схильний
привласнити те, що тобі не належить – хоча б це були лише піратські програми
або неліцензовані диски, - ти стаєш
співтворцем шахрайського павутиння, з якого потім важко звільнитися. Закликаючи
ж «творити єдину Помісну Церкву» силами адміністративно-командної системи, ти
підживлюєш той самий ненависний бюрократичний механізм, який невтомно продукує
все нових януковичів.
Коли нині говорять про «європейський
вибір», мають на увазі структурні зміни в суспільстві, здатні звільнити його з цивілізаційного
провалля. Чи зможемо ми нині реалізувати історичний шанс? Так, якщо згадаємо Христове
застереження: «Без Мене нічого чинити не
можете ви» (Ін. 15:5). Творити власне майбутнє з Христом – означає керуватися
кожному з нас у повсякденному житті настановами Євангелія, повсякчас радитися
зі Спасителем у молитві, захищатися Його мудрістю від поневолення гріхом.
Захищати свою свободу, свою людську гідність, очистивши душі свої послухом правді ( 1 Пет. 1:22).
Колись я думав , що те що я думаю то це моє , особисте мислення. Але в останніх місяцях побачив ,що подібно до мене думають і інші . А головне -деякі утопічні але чисті бажання однодумців, чи то згуртованих чи то випадкових, збуваються. З великим переживанням дивлюсь на мій народ , чи встигне вчасно розрізнити добро і зло , чи зуміє без перестанку виявляти те зло і викидати, знищувати його у своìй владі та у собі самому. Але погана пересторога із Старого Завіту нагадує завжди мені про те ,що як тільки вибраний народ ,навернувшись, отримував перемогу над ворогом і достойне життя то гордів, забував про заповіді і Творець відвертав лице Своє ві невірного народу ...Молімось...
ВідповістиВидалити