Дорогі брати і сестри!
Наближаючись до великодніх свят, пригадаймо, як востаннє
прямувала до Єрусалиму група апостолів, передчуваючи майбутнє здійснення
месіянського покликання Учителя. Вони тоді засперечалися: хто з них найбільший?
Тоді Христос і промовляє слова, над якими насамперед варто застановитися
кожному учасникові суспільного життя: «Хто хоче бути першим, нехай буде
найменшим із усіх і слуга всім» (Мк. 9:35).
В Харкові, як і повсюди в Україні, протягом останніх двох
десятків років не бракувало охочих до лідерства. Більшість громадських
ініціятив виявлялися формою самоствердження, коли не самореклами. Зрештою, це
відповідає духові ліберальної цивілізації, яка закликає нас: будь першим,
найкращим, найбагатшим, найсильнішим.
Що ж лишили по собі ці ініціятиви? Розчарування, зневіру,
апатію. Лишили місто, не готове позбутися постколоніяльного синдрому,
імперської мови та шахраюватих демагогів при владі. І судити всі наші
незліченні патріотичні організації слід не за статутами й програмами, а за реальними наслідками діяльности, за
впливом на суспільство. Адже й Христос попереджає: «По їхніх плодах ви пізнаєте
їх!» (Мт. 7:20).
Годі сподіватися на ефективність політичних проєктів,
якщо вони не передбачають скоординованої дії, вміння узгоджувати проєкти з
партнерами й стримуватися від нав’язливого ствердження свого пріоритету. Діяч, котрий
претендує на очолювання громади, але не вміє шанувати її, дослухатися до голосу
інших, любити свій народ, неминуче зазнає фіяско.
Всі ми чекаємо нині на нові сили, нові ідеї - на нове
покоління громадських лідерів. Але його не з’явиться, доки ми не осягнемо невблаганної сили
євангельської максими, над якою й пропонував би вам замислитися сьогодні: «Хто
хоче бути першим, нехай буде ... слуга всім». Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар