Злі Зоїли Вікіпедії

1632 р. Софроній Почаський опублікував свій панегірик Петрові Могилі – тодішньому архимандритові Києво-Печерської лаври, невдовзі зведеному на престіл київських митрополитів. Книга називалася «Ευχαριστηριον, албо Вдячность» і була присвячена прославленню здобутків героя в різних сферах його служіння.  На завершення ж книги панегірист вмістив вірш «Зоїлові невдячному Вдячность»:

Не шарпай, злый Зоиле, псѣм зубом таємне

Ни в чом славы людськои, бо на то ж взаємне,

Єсли трафиш, дознаєш, иж камень скалистый

Зубы крушить, и псуєт гвоздь ногу сталистый.

Кто на мѣстцу высоком, пес тому не шкодить,

А где острый гостинець, там нихт не доходить.

Опочистый єст Олимп славы цных Могилов,

Не боиться шарпанья зубатых Зоилов.

Цвичоных людей гвоздьєм острым обточоный,

Не шарпай єго славы, бы-сь наддер учоный.

Прозивним іменем Зоїла він наділив несправедливих критиків визначного реформатора київського православ’я. Адже не бракувало в тогочасному Києві підозріливих недоброзичливців, які в кожному нетривіяльному кроці динамічного нащадка румунських монархів шукали підступу. У той час, як прихильники Петра Могили, серед них і Софроній Почаський, захоплювалися відкритою при лаврі школою сучасного типу, консервативні опоненти погрожували потопити вчителів цієї школи в Дніпрі, аби не спокушали розум дітей «сімома вільними науками» та латинською граматикою.

Ім’я Зоїла було взяте з античної спадщини. Так нібито звали злостивого критика, сучасника Гомера, який наважувався паплюжити самого автора «Іліади» й «Одіссеї».

Таких «злих Зоїлів» не бракує й нині. Їхнім майданчиком стають соціяльні мережі, де, натрапляючи на нетривіяльне судження, вони вправляються в сарказмі на адресу автора. Адже віртуальний простір дозволяє сховатися під псевдонімом (нікнеймом) і шкодити безкарно.

А ще існує такий монументальний проєкт, як «Вікіпедія». Він бо передбачає колективне написання статей енциклопедичного типу на найширшу тематику. Але не досить відреґульована система доповнень і виправлень статей залишає простір для недоброзичливців. Вони можуть вносити власні корективи, які шкодять об’єктивності статті, дискредитують об’єкт зображення, перекручують її зміст. За умов політичних дискусій, передвиборчих баталій, міжконфесійної полеміки «Вікіпедія» перетворюється на майданчик «гібридних воєн». 

Останнім часом статті про Харківсько-Полтавську єпархію Української Автокефальної Православної Церкви стали постійним об’єктом інформаційних диверсій. Приховані зоїли не дозволяють оновлювати текст статей, довільно виправляють зміст, іґнорують переконливі історичні факти. А не вельми компетентні в церковному житті редактори остерігаються втручатися. Тим більше, що збережена на Сході України частинка УАПЦ опиняється між жорнами державної релігійної політики, де зіштовхуються промосковська та провладна юрисдикції. 

Тож не лишається нічого іншого, як вдовольнятися згадкою про XVII ст., де також не бракувало «зубастих зоїлів». Хіба що простір для їхніх вправ був вужчим, ніж у часи «Вікіпедії».