пʼятниця, 24 квітня 2015 р.

Каїнів братовбивчий комплекс

У рік 1000-річчя подвигу померлих за братолюбство князів Бориса і Гліба варто знайти час для пошуку прихованих джерел руйнівних братовбивчих протистоянь, тягар яких українці несуть крізь історію. Пошуку не в академічних дослідженнях і архівах, а у власному серці, в глибинах генетичної пам’яти, якою наділили нас предки.

Зазвичай уважається, що ментальне протистояння "Схід - Захід" нав’язане нам московськими політтехнологами 11 років тому для вербування в індустріяльних реґіонах України електорату для "антизахідного" Віктора Януковича. Воно ніби й так, доти лінія розламу дійсно не набувала такого виразного геополітичного обрису. Та хіба ж її не було?

З ранньомодерного часу зберіглася написана в запорозькому козацькому середовищі "Сатира на слобожан". Її невідомий автор знущально висміює претензії слобожанських поселенців на козацький статус. От запорожці - то таки справжні козаки, а слобожани... Cатирою ж протистоянння не закінчувалося: доходило до збройних нападів, кривавих зіткнень. Зрештою до кінця XVIII ст. на втіху історичному ворогові не лишилося й сліду ані по Запорозькій Січі,ні по слобожанських полках.

Чотириста років тому розігралася інша історична драма. Козацтво, заздро поглядаючи на шляхетські привілеї своїх співвітчизників, розпочало галасливу пропагандистську кампанію проти примар насильницького навернення православних на унію. І хоч як намагалися стримати цю кампанію церковні ієрархи на чолі з митрополитом Петром Могилою - дарма! Гасло було підхоплене на воєнні прапори, стало офіційним мотивом для повстання  - і весь лівий (як тоді називали "татарський") берег України разом із Києвом був вогнем і мечем звільнений від католицької присутности й укинений у пащу московського звіра. Церква невдовзі поступилася місцем всуціль фальшивому "відомству православного сповідання", а всеосяжна русифікація й досі не дає простору для здорової національної самоідентифікації.

В сучасній науці є таке гасло "алієнізація" - відчуження, виведення поза сферу власної ідентичности. Багато хто з нас відчув його на собі, коли власні близькі родичі й учорашні друзі з Росії раптом засвідчили вороже неприйняття всього, що для нас дороге. Важко вбити брата, якщо ти не вигадав для цього переконливих мотивацій, якщо не розірвав із ним родинних стосунків. А от коли він для тебе - лише докучливий сусід, якого треба пильнувати, коли ти обмовляєш його, робиш зрадником православної віри - тоді й лунає зверхнє "Чи я сторож брата свого?" (Бут. 4:9).
Протистояти розбратові й братовбивчій ворожнечі можна лише плекаючи культуру миру, неможливу без жертви, без поступок власними амбіціями. Рівноправного діялогу бояться ті, хто не готовий бути частиною родини, хто прагне для себе привілеїв, вивищення. Бо ж чого прагнув Каїн? Бути першим, найближчим до Бога. Той же натомість приймав жертву Авеля...

Чи ж не є роз’ятрюваний страх перед католиками, що заважає декому згодитися навіть на партнерський діялог з УГКЦ, атавістичною часткою Каїнового страху, густо замішаного на ненависті, заздрощах, власному комплексі меншовартости? А на противагу йому з далекого 1015 року лунають слова Борисового сповідання: "Не підійму руки на старшого від мене брата, бо його я маю собі за батька". Слова любови, перед якими капітулюють насильство та сама смерть.

Немає коментарів:

Дописати коментар