пʼятниця, 26 липня 2013 р.

Ювілей - вимір суспільний і вимір духовний

Схоже, що в Україні стає традицією позначати днем памʼяти св. Володимира Великого політичні пріоритети кожної президентської каденції. Ще 2008 року панівна верства спробувала надати святкуванню євроцентричного характеру, наголошуючи на входженні Київської держави в орбіту впливу східносередземноморської культури. Нині явно домінує російський вектор з наскрізною імперською ідеєю присутности України в замкненому етноконфесійному просторі "трьох братніх східнословʼянських народів". За лаштунками ж обох ювілеїв проглядає лиховісна постать іменинника з Кремля, для котрого православна ідея - лише спосіб залучити традиціоналістично налаштовані середовища до відновлення СССР.

Незалежно від влади, а до краху комунізму й усупереч владі, УАПЦ в ХХ ст. завжди відзначала день хрещення Руси-України. Але не 15 липня (ст. ст.), а 1 серпня (ст. ст.), на свято Винесення Чесного Хреста, коли вдруге на рік відбувається освячення води, назване, на відміну від йорданського, малим. У цей день згадується і Володимирове хрещення 988 р., але тільки як завершальний епізод кількасотрічного шляху українського народу до Христа. Адже ще з XVII ст. в українській історичній свідомості закріпилася модель пʼятиразового хрещення Руси: апостолом Андрієм Первозваним у І ст., святими Кирилом і Мефодієм у ІХ ст., за князя Аскольда, княгині Ольги та, нарешті, за князя Володимира. Ця модель інтерпретувала хрещення як гармонійне єднання місійної праці апостольської Церкви та інтуїтивного шукання нашим народом правдивого Бога. Постаті князів Аскольда, Ольги, Володимира в цій перспективі сприймалися як важливі, але не першорядні чинники навернення українського народу на християнську віру. Першорядним чинником була воля Божого Провидіння.

В Росії, де з часів Петра І главою Церкви вважався цар, авторитарний характер політичної свідомости державних еліт обумовив зосередження уваги на особистості мудрого й перебачливого монарха, великого князя Володимира. Вирішив правитель прийняти християнство - і народ автоматично пішов до Церкви, захопили владу комуністи - почалася безбожницька епоха, дозволив Сталін легалізувати Московський Патріярхат - і знов почали відкриватися храми. Очевидно, що популяризація цієї примітивної схеми в постсовєтських країнах повʼязана з посиленням авторитарних тенденцій у державній політиці.

Попри все, звернення до історичного досвіду Київської Церкви має для нас виняткове значення. Воно мало б стимулювати усвідомлення ідентичности помісної церковної та й культурної традиції України, нашої національної ментальности загалом. Адже унікальної цивілізаційної місії Церкви в укранській історії несила заперечити навіть найзапеклішому атеїстові. Ретроспективний аналіз перебігу хрещення повинен був би також звільнити нас від комплексів меншовартости й провінційности, чітко локалізуючи місце України на геополітичній мапі Європи як однієї з країн візантійського кола, що за посередництвом Східної Римської імперії зберігали тяглість середземноморських традицій з часів античности.

Небезпека перенесення святкувань на офіційний державний рівень виявляється у втечі від болючих питань, про котрі мав би нагадати нам 1025-літній ювілей. Чому понадтисячолітня проповідь братньої любови не прищепила нам мистецтва національної солідарности? Як сполучаються з закликами до взаємного прощення культ насильства та безкомпромісне протистояння партій і економічних кланів? Наскільки суміщається з євангельським ученням про життя вбивство мільйонів ненароджених дітей, а з заповіддю "Не чужолож" - цілковита невпорядкованість особистого життя більшости сучасних українців? Де знайти в Біблії виправдання корупції, безчесному судочинству, господарчій безвідповідальності?


Під час хрещення кожному з нас співався стих з послання апостола Павла до галатів: "Всі, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися" (Гал. 3:27). В ті дні, коли в ранній Церкві відбувался масові хрещення (Різдво Христове, Богоявлення, Тройця, Лазарева субота й Велика субота), ці слова лунають на святкових богослужіннях і нині. "Зодягнутися в Христа" означає жити по-християнському, творити кожен день свого життя у вимірах євангельських цінностей. І найкраще, чим ми, українські християни, можемо вшанувати 1025-річчя Володимирового хрещення, - реально, обʼєктивно оцінити своє попереднє життя, виявити власні помилки й звільнитися від їхніх тягарів. Тоді й лише тоді ця дата може перетворитися на важливий етап самопізнання, етап духовного зцілення кожного з нас і всього українського суспільства. Інакше свято хрещення Руси порине у вирі ювілейного пустомовства.

Немає коментарів:

Дописати коментар