23 серпня 2014 р.
Нинішня, десята зупинка духовної прощі повертає мене в дитинство. Воно
проходило під Козельщанською іконою Божої Матері, яка висіла в кімнаті дідуся й
бабусі: їх благословляли на вінчання саме цим образом. І часом я потай спостерігав,
як бабуся зосереджено молилася перед ним.
Козельщина – невеличкий райцентр на Полтавщині, неподалік від Кременчука.
Починався він із хутора, названого на ім’я власника – Павла Козельського. Цей
поміщик походив по матері від військового писаря Запорозького Коша Сіромахи.
Дружина Сіромахи була італійкою і привезла зі своєї батьківщини ікону
характерного для цієї країни стилю. Згодом маєток перейшов до графа Володимира
Капніста – нащадка відомого декабриста. Разом із маєтком Капністи успадкували й родинну ікону Сіромах.
У Василя Капніста важко захворіла донька Марія.
Незважаючи на те, що граф звертався до найвідоміших лікарів, доньці ставало все
важче. Було домовлено про консультацію в славетного французького професора Жана
Мартена Шарко. Але коли родина вже збиралася до Москви, Марія протирала срібний оклад ікони, палко
молячись про одужання. І в цей час вона відчула, що хвороба відступила. Це
сталося 21 лютого 1881 р.
Коли Шарко побачив зцілену дівчину, він не повірив у її недавню недугу.
Чутка про чудесне одужання поширилася Москвою. Біля будинку Капністів стали
збиратися юрби хворих, і граф віддав ікону до храму. Там сталося ще кілька
зцілень.
Повертаючись на Полтавщину, Капніст забрав із собою чудотворний образ. А
звістка про його цілющу силу вже випередила графську родину. До маєтку прийшла
сліпа жінка, яка розповіла про явлення Богородиці. Матір Божа наказала сліпій
іти до цієї ікони. Графиня винесла образ, хвора помолилася перед ним і за
кілька днів повернулася зрячою. До маєтку потяглися прочани. Тоді в саду
збудували каплицю й перенесли туди ікону. Але каплиця виявилася затісною. Тоді
1882 р. на її місці збудували храм Різдва Пресвятої Богородиці, а 1886 р. при
храмі утворився монастир. Чуда тривали. Спеціяльна комісія зареєструвала
десятки зцілень, одне з яких – прозріння сліпого хлопчика – сталося на очах
комісії. До храму збиралося по п’ять-сім тисяч прочан на день.
Але після національної революції 1917 р. Україна була окупована російськими
большевиками й почався червоний терор. Чудотворна ікона заплакала кривавими
сльозами. Влада намагалася зупинити поширення звісток про це. Монастир було
закрито, частину черниць заарештовано, а решту відправлено до Лебединського
монастиря на Черкащину, також згодом закритого. На місці Козельщанського
монастиря утворився концтабір НКВД, в якому, зокрема, тримали захоплених у
полон 1939 р. польських офіцерів.
Чудотворну ікону вдалося врятувати. Спершу її перенесли до Лебединського
монастиря, а потім сховали в київській квартирі неподалік Ленінградської площі.
Коли ж совєтська влада впала і знов відкрився Козельщанський монастир, 1993 р.
ікона повернулася до святині.
Царице моя преблагая, надiє моя,
Богородице, притулку сирiт i подорожнiх опiко, засмучених радосте, скривджених
покровителько! Знаєш мою бiду, знаєш мiй смуток, допоможи менi немiчному i, як
чужинця пригорни. Бiди мої знаєш, розв’яжи їх, Ласкава, бо не маю iншої
допомоги крiм Тебе, анi iншої
заступницi, нi благої розрадницi, крiм Тебе, о Божа Мати, то ж збережи i
охорони мене на вiки вiчнi. Амiнь.
Немає коментарів:
Дописати коментар