Тоталітаризм змінює прапори

10 вересня 2019 р. ректор Університету Миколая Коперніка в Торуні відсторонив проф. Олександра Налясковського від викладання на три місяці за публікацію фейлетону, що критикує ідеологію ЛГБТ. І це католицька Польща, де править консервативна партія «Право і Справедливість»! Це ще й Торунь – місто, де знаходиться головний осередок польського релігійного фундаменталізму: редакції «Radio Maryja», телебачення «Trwam» і газети «Nasz Dziennik», а також Вища школа суспільної та медійної культури, - те, що опоненти люблять називати «імперією о. Тадеуша Ридзика». Та це вже простір Європейського Союзу, де останнім часом активно насаджується ґендерна ідеологія, а прилюдне нагадування про християнську оцінку сексуальних аномалій може стати підставою для судового переслідування.

Понад сто років тому більшовизм почав переможний наступ на стару Європу. Колони під червоними прапорами мотивували свій наступ необхідністю захистити людину праці, пролетаря, забезпечити їй особисту свободу й самостійне управління країною. Червоні прапори зринули в небо над Москвою, Києвом, Варшавою, Берліном. Але – от диво! – пролетар, на захист якого рвалися переможці, не відчув себе ані вільним, ні захищеним. Навпаки – він з ностальгією позирав на капіталістичний Захід, де робітники були набагато краще забезпечені й мали ширше коло суспільних прав і привілеїв. Пролетарі в країнах переможного соціалізму прирікалися на злиденне животіння й цілковиту залежність від примхливої влади. Лідери ж червонопрапорних колон стрімко монополізували владу й державне майно, перетворившись на всемогутню партноменклатуру.

Червоні правителі не втрималися біля керма європейських країн і ста років. Давно вилиняли їхні прапори. Аж ось над новими колонами, що рвуться на центральні вулиці наших міст, замайоріли інші, веселкові штандари. Гасла під цими прапорами знов закликають до визволення – але тепер уже не «пролетарів усіх країн», а людей з нетрадиційними сексуальними орієнтаціями.

Невже делікатні проблеми інтимного життя цих людей аж так потребують зовнішнього втручання? Важко повірити. Інтимне життя точиться надто далеко від політичних сфер, у яких виявляють свою активність лідери руху ЛГБТ. І воно не потребує ані зовнішнього втручання, ні маніфестацій. Організаторам прайдів ідеться саме про розголос, про визиск природнього співчуття до покривджених і знедолених, якими мають поставати представники сексуальних меншин. Засоби, отже, достеменно нагадують їхніх попередників із червоними прапорами. А мета… Вона вже почала увиразнюватися, в тому числі й у недавньому торунському ексцесі. Це диктатура меншини, яка воліє нав’язати суспільству власне бачення родинних стосунків і стилю життя, не гребуючи жорстокою цензурою, обмеженням прав на свободу слова та іншими методами тоталітарного суспільства.

Під грайливими гаслами й веселковими прапорами на наші вулиці виходить провісник нового тоталітаризму, ще підступнішого за свого попередника.