Бог покликав отця Никодима Гуралюка під час однієї з його незліченних місій. І мені пригадалося наше знайомство на початку 1990-х років, коли о. Никодим, ще без бороди і в характерному василіянському іміджі, правив Службу Божу в Харкові, на Сумській 43. У Харкові, де ще панувало упереджене ставлення до УГКЦ, а зміни політичної кон’юнктури були мінімальними.
Тоді ще ані греко-католицька, ні автокефальна громади не мали в Харкові власного храму. А рухівці змогли під час придушення московського путчу 19 серпня 1991 року зайняти колишній обкомівський готель у самісінькому центрі міста. Наше Харківське православне братство УАПЦ мало там свою кімнатку; коли ж я дістав рукоположення, то до здобуття Свято-Дмитрівського храму відправляв недільну літургію в цьому ж суспільному центрі, переобладнавши актову залу на каплицю.
Довідавшись, що на другому поверсі греко-католики матимуть своє богослужіння, ми з активом братства вирішили виявити християнську солідарність і приєдналися до їхньої громади в молитві. Після літургії ми познайомилися з о. Никодимом. Я вже був тоді пострижений у монахи, і о. Никодим приміряв мій клобук, що виглядав на василіянинові доволі кумедно.
Потім ми кілька разів зустрічалися - і в Погоні, щойно перетворюваній на відпустовий центр, і на богослужіннях, у яких я вже брав безпосередню участь як єпископ-емерит УГКЦ. Щоразу о. Никодим захоплював мене глибиною віри, відкритістю, чуйністю, теплим почуттям гумору. А ще - безперечною мужністю, виявленою вже тоді, коли він здійснював місію в посткомуністичному, затеїзованому за часів комуністичного режиму Харкові.
Мені бракуватиме о. Никодима. Вже не вдасться виконати запрошення відвідати його монастир. Але вірю, що тепер отця вітає в його новій обителі Господар, всюдиприсутність якого так щиро й невтомно оприявнював під час свого земного служіння новопреставлений отець Никодим Гуралюк.
Немає коментарів:
Дописати коментар