Мені пощастило вирости в дружній, щасливій родині. І коли я натрапляв у Євангелії від Матея на епізод із Ісусовим протиставленням кревним родичам духовної спільноти в мене щоразу виникав - ну, може, не протест, але якийсь підсвідомий внутрішній опір.
Пригадуєте: парадоксальна незвичність Христової проповіді обурила фарисеїв, і вони почали обмовляти Ісуса. Стривожена Мати Божа разом із іншими родичами поквапилася до Сина. Коли ж Ісусові сказали, що знадвору на нього чекають мати і брати (напевне, дво- чи троюрідні або ж зведені брати), Господь відповів: “Хто моя мати і хто брати мої?” Вказавши ж рукою на своїх учнів, мовив: “Ось моя мати і брати мої! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати.” (Мт. 12:48-50).
Мало не в кожного з нас - принаймні тут, на сході України, в Харкові, - є родичі в Росії. І то часом близькі родичі. З початку війни мені вже довелося переслухати десятки розпачливих розповідей про те, як рідні люди з Росії відмовляються сприйняти наш біль. Ну нехай вже в рідні бракує сміливости до публічного протесту. Але навіть у суто приватних розмовах немає й сліду емпатії. Більше того, одні запрошують переїхати до Росії, інші ж «заспокоюють»: нічого, мовляв, ось «наші» прийдуть і врятують вас в Україні від «нацистів». Їх не зворушують розповіді ані про бомбардування мирних осель, ні про грабунки, насильства, терор на тимчасово окупованій території, свідоме руйнування господарства. Емоційний бар’єр виявляється потужнішим за кревні зв’язки.
У когось це породжує розпач. Адже сподівався на елементарне розуміння, співчуття, на родинну любов – а одержав холодну відмову розуміння, довіри. Та замість журитися за втратою родини, відчуженої війною, варто озирнутися й побачити довкола людей, не пов’язаних з тобою кревно, але близьких за духом. І слід по-новому, глибше вчитатися в Христові слова: “Ось моя мати і брати мої! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати”. Тоді, може, ми й відкриємо для себе нову, справжню родину.
Немає коментарів:
Дописати коментар