Серйозно чи по-українському?

Колись устами тьоті Моті Розторгуєвої з Курська Микола Куліш подарував читачам історичну фразу: «Ви серйозно чи по-вкраїнському?» І хоч ця фраза іронічно характеризувала лише інтелектуальну вбогість конкретного комедійного персонажа, її сумний підтекст згодом систематично оприявнювався в ситуації суспільного сприйняття української мови й культури загалом. Принаймні тут, у Харкові, де розгортався сюжет комедії «Мина Мазайло».

Фатальним, власне, є те, що не лише зовнішні ворожі сили, а й середовища, які бралися репрезентувати українську культуру перед зденаціоналізованим оточенням, робили все для того, щоб дискредитувати цю культуру. Дискредитувати власними провокаційними вчинками, войовничою риторикою, вульгарною поведінкою і постійними міжособистісними чварами.

Я був безпосередньо причетний до створення в Харкові перших демократичних організацій наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр., а потім із сумом спостерігав, як наші романтичні ініціятиви профануються особами, котрі перехоплювали ініціятиву й наповнювали собою «Спадщину», «Просвіту», «Рух». Пригадую, як із жахом почув симптоматичну розповідь однієї зі знайомих, котра завжди водила на патріотичні заходи свого сина. Він одного разу закомизився і почав відмовлятися:

- Мамо, я не хочу. Я з тобою не піду. Там же знову будуть ці… українці…

І слово «українці» 12-річна дитина, етнічний українець, вихований у патріотичній родині – вимовила з глибокою відразою.

Нам титанічними зусиллями вдалося зберегти здорове середовище довкола Свято-Дмитрівського храму, переданого громаді 1993 року. Храм став не лише релігійним, але й суспільно-культурним осередком, при якому діють Колеґія Патріярха Мстислава, недільна школа, бібліотека, виставкова зала, братство й сестрицтво. Там реґулярно відбуваються наукові й мистецькі імпрези, меморіяльні заходи. Не від того, щоб у середовище Свято-Дмитрівської парафії часом проникали скандальні й амбітні особи. Але вони зазвичай надовго не затримувалися та, переконавшись у неспроможності щось змінити, мандрували де-інде. Ядро церковної громади складають викладачі вищих шкіл, лікарі, вчителі, науковці, програмісти.

Довгий час храм був основною опорою Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) – не тільки в Харкові, але й в Україні. Свято-Дмитрівська громада не брала участи в жодному з ганебних розколів; сюди прибували на духовний перепочинок зраджені єпископами Патріярх Мстислав, а потім і Патріярх Димитрій. Але після 2000 р., коли адміністрація Леоніда Кучми зуміла поставити на чолі УАПЦ свою людину, УАПЦ стрімко починає вироджуватися, різко змінює власну доктрину й перетворюється на об’єкт кпинів. Це змусило харківську спільноту дистанціюватися від деґрадованої УАПЦ. Смерть одіозного глави УАПЦ Мефодія Кудрякова 2015 р., як виявилося, нічого не змогла змінити. Й тоді громада разом із усією Харківсько-Полтавською єпархією починає діалог з Українською Греко-Католицькою Церквою (УГКЦ), аби зберегти свої надбання й продовжити виконання відповідальної місії – бути гідною репрезентативою української християнської традиції в Харкові.

Це викликає лють у представників давно й безнадійно маргіналізованих кіл, які прагнули узурпувати за собою статус «українських патріотів». Починається збір підписів під заявами з вимогою відібрати в Свято-Дмитрівської парафії так важко відроджуваний храм. З’являються організації-фантоми, які беруться ініціювати протидію об’єднанню Свято-Дмитрівської громади з УГКЦ. Провокатори намагаються використати з цією метою Православну Церкву України (ПЦУ), не маючи жодного права виступати від її імени. Вибухає скандал, відразливість якого посилюється через те, що він розгортається під час Великого посту й драматичних подій пандемії Covid-19.

Навряд чи цей скандал завдасть шкоди розвиткові Свято-Дмитрівської парафії. Швидше за все, він тільки переконає церковну громаду в правильності зробленого нею вибору. Але сама ганебна ситуація брутального втручання псевдопатріотичних діячів у церковне життя і неспроможність деяких українських організацій поставити їх на місце, стає ще одним чинником дискредитації національної ідеї, яку беруться репрезентувати згадані діячі. Юрій Пономаренко, один із наших активних парафіян, залишив у мережі Facebook такий коментар:  «Ця ситуація - показник вразливости нашого… українства, що якісь відбиті маргінали, будучи абсолютно ніким, таки спромоглися наробити стільки галасу, не виходячи з дому». І це пише обізнана людина. У сторонніх же спостерігачів скандал лише посилить сумніви в тому, наскільки процеси національного відродження, ще такі вразливі в Харкові, заслуговують на серйозне ставлення.

А отже, сучасні тьоті Моті дістають ще один привід в’їдливо запитати: «Ви серйозно чи по-вкраїнському?»