Наукова організація праці «по-каразінськи»

Колись, у дитинстві, мені сподобалася брошура з батькової бібліотеки – «Организация и управление: опыт США» (1965). Її написав Валерій Терещенко, один із перших в СССР спеціялістів із менеджменту. Цікава особистість: він народився 1901 р. на Кубані, еміґрував після розгрому «білої армії», здобув освіту в Чехословаччині й США, потім 30 років працював у американській економіці, а 1960 р. повернувся в СССР. До речі, помер він уже в незалежній Україні 1994 р.

У цій брошурі серед іншого наводився епізод, що мав свідчити про невправне наслідування американської організації праці в поштовій службі Індії. Там за взірцем США повісили поряд різні поштові скриньки для листів по Індії та в зарубіжні країни, для звичайних та авіа листів, аби менше було мороки з їхнім сортуванням. Але іноземці помітили, як уранці босий індус відкриває всі ці скриньки й зсипає разом листи з них, аби потім заново сортувати в поштовому відділенні.

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, який входить у перші числа загальнонаціональних рейтинґів за рівнем наукового розвитку, вирішив видати антологію творів письменників, пов’язаних із університетом. Викладачі повинні підготувати біографічні довідки, знайти репрезентативні твори й подати їх упорядникам.

І ось виявляється, що потім документи, подані в електронному вигляді, роздруковують, передають технічним працівникам і ті заново набирають тексти на комп’ютері зі своїми помилками. А вже тоді тексти повертають викладачам, які мусять перевіряти їх та виявляти чужі помилки.  

Наукова організація праці! Ну чисто як у босого індуса півстоліття тому...