пʼятницю, 23 січня 2015 р.

Інформаційна війна попід під’їздами




Після богослужіння до священика підходить добре вдягнена жінка, цілком позбавлена ознак неврозів, і простягає йому зошит із дрібно списаними сторінками.
- Вот, мне было видение, и я его записала.
«Видіння» починається застереженням: не пускати дітей на війну  з РосієюосієюРо й тікати від призову.
* * *
До іншого священика звертаються стурбовані парафіяни й питають:
- Так що ж робити з біометричними паспортами? Адже афонські старці забороняють їх брати!
А коли священик допитується, які ж саме старці та чому забороняють, чує у відповідь посилання на невідомого перехожого.
* * *
До квартири у П’ятихатках дзвонить чемна дамочка й пропонує встановити супутникову антену. У відповідь на питання:
- А для чого це, в мене ж є кабельне телебачення? - відповідає: - Ну как же, Вы ведь сможете смотреть российские каналы, которых у нас не показывают по кабельному. А правду передают только там.
* * *
На Кутузовському базарі в оточенні кількох простодушних слухачок стоїть особа непевної статі з сигаретою в зубах і пояснює:
- Так ведь никакой Украины никогда не было, это всё выдумки! Есть только одна Русь, Россия, и мы должны к ней присоединиться.
* * *

Російські  спецслужби з давніх давен майстерно користувалися найпримітивнішим, а разом з тим і найбільш ефективним методом поширення інформації, названим у просторіччі «одна баба сказала». Водночас же вони боялися застосування аналогічних методів ворогом і нещадно карали всіх пліткарів.

Скільки б ми не іронізували над цим феноменом, більшість із наших земляків виявляють дивовижну невибагливість, коли слухають вуличні розмови біля під’їзду, на базарі, в маршрутці чи метро. Часто й поширювані попід церквою плітки приймають на віру не менше за слово проповіді. Припускаю, що й сьогодні вуличні розмови справляють на масового споживача інформації не менший вплив за телебачення чи соціяльні мережі. Адже говорять живі люди! Звідки ці люди взялися, як перевірити їхні балачки, чи переносять вони чутки зі спортивного запалу, чи ж за платню – хіба ж хто перевірить...
 
Важко привчити харківського пенсіонера, котрий з недовірою ставиться до офіційного Києва, дошукуватися прихованих джерел інформації, поширюваної в натовпі. Але цікаво, чи українські спецслужби здають собі справу в тому, наскільки інтенсивно диверсійна робота провадиться в натовпі пересічних мешканців прикордонних областей? І чи раптом не вирішили молоді працівники СБУ, що після інформаційної революції старий дідівський метод поширення пліток втратив свою ефективність?


Доки ж спецслужби зорієнтуються, раджу нашим священикам і парафіянам забирати у самозваних візіонерів зошити з «видіннями», фотографувати пліткарів на мобільні телефони й неодмінно питати документи в несподіваних відвідувачів.
 

Немає коментарів:

Дописати коментар