В перебігу декомунізації української топоніміки, змінюючи старі радянські назви на нові, нібито відповідні ідеології національної держави, часом дається відчути вплив цілком радянських моделей вшанування визначних осіб. Чомусь використання імені героя минулого при перейменуванні вважається актом прославлення цієї особи й закріплення її присутности в суспільному просторі. Наскільки вразливим є цей підхід засвідчили недавні події в історичному Кристинополі.
2024 р. давнє галицьке місто Кристинопіль дістало нову назву
на честь митрополита Андрея Шептицького, котрий бував у тамтешньому монастирі доволі епізодично ― після вступу до
василіянського чину 1892 р. й 1898-1899 рр. Засновник міста, коронний гетьман
Фелікс Казимир Потоцький, назвав його 1692 р. на честь дружини ― Кристини з Любомирських. Але коли місто
при черговій зміні державних кордонів увійшло до складу СРСР, нова влада
перейменувала його на Червоноград. У цю назву вкладалася підступна ідея
використання промислового міста для радянізації Галичини. Починається розробка
покладів кам’яного вугілля, район вкривається мережею шахт. Сюди спрямовується
потік робітників з інших країв, і поступово Червоноград починає нагадувати
Донбас. Із відповідними наслідками ― криміналізацією життя. А наприкінці ХХ ст. місто ще й входить у період
депресії. Шахти закриваються, нових місць роботи немає.
Дикунський
випадок, що стався 7 грудня 2025 р., коли група нетверезих молодиків напала на
членів Івано-Франківського національного академічного гуцульського ансамблю
пісні й танцю «Гуцулія», автобус яких серед ночі зупинився на заправці ОККО,
набув неабиякого розголосу. Немотивована агресія, спрямована на випадкових
проїжджих артистів, засвідчила серйозні психологічні проблеми в молодіжному
середовищі міста. Міста, що носить ім’я митрополита Андрея Шептицького.
І ось у десятках
публікацій знов і знов виринає митрополиче ім’я. Тільки без жодної пошани, у контексті
скандалу, викликаного хуліганським нападом і бездіяльністю місцевої поліції.
Хіба це не дискредитація «українського Мойсея»? Може, варто бережніше ставитися
до топонімічної традиції та не використовувати шановані імена для політичних
акцій, наслідки яких перекреслять добрі наміри ініціяторів перейменувань?
