На недавній конференції в Харкові один із доповідачів, шкільний учитель історії, з сумом констатував: учні зазвичай вважають, нібито українська мова почалася з Івана Котляревського, і мало розуміють засади диференціяції українського, російського та білоруського народів. Це робить їх вразливими до російської пропаґанди.
Але хіба це стосується тільки учнів? Вчителі, в тому числі вчителі-філологи, нерідко відзначаються нігілістичним ставленням до власної культури, повним незнанням її витоків, повторюють давні імперські штампи про спільну давньоруську спадщину. Часом же вони ще й виступали статистами на різного роду антиукраїнських акціях, що ними рясніла політична дійсність нашого Сходу.
Запобігати цьому мало б вивчення української літератури. Та наскільки збідненою є її версія не лише в середній, але й у вищій школі! Поверхове, формальне знайомство зі спадщиною княжої доби та ранньомодерного (ренесансного, барокового) письменства нездатне виробити в студента - майбутнього вчителя - усвідомленого, гідного ставлення до тисячолітньої традиції національної літератури. Навпаки, воно лише посилює комплекс меншовартости. Бо який ще висновок може зробити першокурсник української філології, коли в розкладі за перший семестр з 36 навчальних годин профільний предмет, історія української літератури займає 1 (одну!) годину! Менше трьох відсотків! А ще ж за цей семестр немає ані заліка, ні екзамена...
Ось і виходить, що філологічна освіта, покликана формувати національні культурні еліти, перетворилася була на школу національного безпам’ятства. І без радикальних змін ситуація не поліпшиться.
Немає коментарів:
Дописати коментар