У день Стрітення Господнього, 2 (15 за новим стилем) лютого
згадується принесення Пресвятою Богородицею і праведним Йосифом Обручником до
Єрусалимського храму 40-денного Ісуса Христа. Зустрічаючи Сина Божого,
старенький священик Симеон виголошує слова, які записав євангелист Лука і які
співаються на кожній вечірній службі:
«Нинi
вiдпускаєш у спокої раба Твого, Владико, як i сказав Ти, бо побачили очi мої
спасiння Твоє, що приготував Ти всiм людям, свiтло на просвiту народiв i славу
людей Твоїх, Ізраїля» (Лк. 2:29-32).
«Світло на просвіту
народів». Ці слова вказують на місію Ісуса Христа – осяяти людству шлях до
спасіння. Символом Христового світла правди Церква обрала запалену свічку.
Звичай освячувати свічки на свято Стрітення Господнього
відомий з ХІІ ст.
У Польщі 2 лютого, в день Стрітення, відзначалося свято Матері Божої Громничої.
То й свічки, освячувані цього дня, стали називатися «громницями». Вважалося, що
вони захищають від блискавок, буревіїв, смерчів. Тому запалену стрітенську
свічку ставили на вікно, коли заходила гроза. Її також вкладали в руки
помираючого, запалювали під час заупокійних відправ.
У східні Требники обряд освячення свічок входить уже в XVII-XVIII ст. Традиція пов’язувати це з «Требником» свт. Петра Могили
(1646) безпідставна, хоча відкритість київського митрополита до використання
західних богослужбових чинів у православній практиці сприяла засвоєнню цього
звичаю.
Свічки освячуються за літургією, після заамвонної молитви.
Бажано тримати їх при цьому запаленими: адже в молитві на освячення свічок ідеться
про благословення «світла, огнем видимим
запаленого». Можна запалити свічки також раніше, на час читання Євангелія,
а ще протягом євхаристійного канону (від «Символа віри» до задостойника «Богородице Діво, уповання
християн»). Варто запалити її по поверненні з церкви додому, читаючи при
цьому відповідну молитву – або тропар свята Стрітення, або наведену вище
молитву «Нині відпускаєш».
Стрітенська свічка є знаряддям молитви, а не магічним
предметом. Вона символізує палання людського серця любов’ю до Бога і
молитовного піднесення до неба. Сама з себе вона не справляє якоїсь чудотворної
дії, але стає допомогою в зверненні до Бога, підтримуючи молитовний запал у
хвилини скрути, сприяючи зосередженню думок і почуттів.
Стрітенську свічку запалюють під час молитви, особливо в
надто важких ситуаціях:
- якщо людина помирає ;
- якщо лютує буря, негода або інший природний катаклізм;
- якщо людину спіткає епілепсія або інша важка хвороба;
- якщо виникають ускладнення під час пологів;
- якщо вирішується важлива життєва проблема: виборі супутника життя, вибір професії, придбання будинку чи машини;
- якщо нас переслідують лиха й скорботи, чи ми відчуваємо втручання темних сил у своє життя.
Світло стрітенської свічки нагадує нам про всепереможне
світло Христової присутності в житті, про Божу любов до нас і потребу запалити
цією любов’ю власне серце.
Не можна сприймати свічку, освячену в церкві, за чудотворну
річ, здатну впливати на зовнішні обставини самостійно. Нас рятує від лих і
небезпек Бог, а свічка лише допомагає знайти силу в проханні до Нього.
Немає коментарів:
Дописати коментар