Пеньки над Сіверським Дінцем

Звернення князя Ігоря Святославича до головної річки Слобожанщини відкриває перед нами справжню зелену казку: сріблясті крейдяні береги в ранковій імлі, вбрані засланими різнотрав’ям лісами... 

Игорь рече: "О Донче!
не мало ти величія,
лелѣявшу князя на влънахъ,
стлавшу єму зелену траву

на своихъ сребрьныхъ брезѣхъ,

одѣвавшу єго теплыми мъглами

подъ сенію зелену древу;

стрежаше єго гоголемъ на водѣ,

чайцами на струяхъ,

чрьнядьми на ветрѣхъ".

Береги Сіверського Дінця під Балаклією на Харківщині і нині здатні захопити своєю красою. Приймаючи в свою течію води Балаклійки, яка щойно перед тим увібрала в себе Волоську, Середню, Крайню Балаклійки і Ляхівку, Дінець щедро роздаровує воду довколишнім лісам. Його течія химерно звивається поміж деревами, а довкола лишаються після весняної повені сотні озерець. Над річкою схиляються верби, за ними зводиться стіна дубів, подекуди розріджених осиками чи кленами.

Але досить пройти якусь сотню метрів углиб лісу між місцем впадіння Волоської Балаклійки в Балаклійку та «Вилами» - злиттям Балаклійки з Сіверським Дінцем, і ми побачимо зовсім іншу картину. Вирубка жахає потворністю лишайної плями. Повсюди стирчать пеньки, згарища від спалених гілок, понад дорогою розсипана тирса, гниють залишені гілки, а поміж ними вже змагаються в рості бур’яни й кущі. І ніщо не дає надії сподіватися, що на місці вирубаного лісу знов виростуть дерева.

Фотоальбом (https://goo.gl/photos/a6491qRshdK7SS6r9) дає якесь уявлення про руйнівну присутність людини в поетичному світі слобожанського лісу. Але він не може пояснити, чи є в цього лісу господар і чи хтось здатен зупинити хаотичне винищення унікальної екологічної системи Балаклійщини. До кого б звернутися з цими питаннями?