Невже православ’я стає релігією ненависти?

Кілька днів тому я мимоволі провів соціологічний експеримент. Зустрівши світлину традиційного оголошення, розміщуваного в храмах РПЦ в Україні з кількома цікавими доповненнями, я розмістив його на власній сторінці, суповоджуючи посиланням на автора фотографії Ігоря Сподаря (на це ніхто не звернув увагу) й зауваженням: «до теми про суспільну позицію РПЦ».

Мені вже неодноразово приносили подібні світлини або зняті зі стіни оригінали застережливих оголошень про неприпустимість молитви за противників. Правда, там не було нічого про «ворогів Путіна», «громадян США і країн НАТО» чи «фізиків-теоретиків», але жорстко заборонялося молитися за всіх представників т. зв. «неканонічних» юрисдикцій та християн інших конфесій. А розповідають, що на вході до деяких церков (церков?) бачили й суворіші попередження на кшталт «собакам, автокефалистам и раскольникам вход воспрещен».

Автор світлини, схоже, дещо доопрацював класичне оголошення. Але демотиватор дуже виразно виявив політичні підтексти подібних декларацій. І це мало б змусити нас замислитися не стільки над автентичністю знімку, скільки над самим феноменом неприйнятного для церкви ворожого тону міжконфесійного та між’юрисдикційного спілкування, засудженого ще за часів патріярха Афінагора й Другого Ватиканського собору. Хто ж ми є, православні, - християни, що визнають релігію любови, чи братоненависники, ладні знищити сусіда за відмінні політичні погляди або підпорядкування іншому патріярхові?

Експеримент по-своєму вдався. Але ж які він дав сумні наслідки!.. Демотиватор розмножили сотні осіб, багато хто з них додав до нього гнівні коментарі - або на адресу РПЦ, або на мою адресу, або ж на адресу всіх віруючих людей загалом. Звісна річ, кілька десятків обізнаних відвідувачів соціяльних мереж виявили первісне походження знімка та довели його неоригінальність.

Та поширення в православних храмах ориґінальних текстів, де в переліку ворогів, за яких не можна молитися, таки знаходяться і вірні УАПЦ, і УПЦ-КП, і греко-католики, і католики латинського обряду,  виявляється, абсолютна більшість сприймає за звичайну річ. Виходить, ми звикли до взаємної ненависти. І то де - в Церкві...

Стан війни, в якому опинилася Східна Україна, багато на що змушує поглянути свіжим оком. На щастя, Путіну не вдалося зіштовнути українців у громадянській війні. Проти нашого народу діють російські диверсанти, кримінальні групи, марґінали, раді нагоді за бійку чи вибиті шибки не лише не потрапити за ґрати, а й заробити пляшку горілки та 200-500 грн. Але ж поряд із ними блукають площами й екзальтовані бабусі та аґресивні молодики, сформовані у віртуальному світі «ВКонтакте». Вони частенько декларують себе як православні. А де-не-де поряд із ними опиняється й бородата постать у підряснику. Увесь цей конґломерат не виявляє й найменшого бажання дослухатися до логіки опонента, стати учасником суспільного діялогу. Він прагне лише диктувати свою волю, а точніше, ретранслювати нав’язані йому стереотипи. І беззаперечним фактом є поширення в багатьох релігійних громадах нашого реґіону ідей «русского міра» та культу московських правителів - і колишніх, і сучасних.

Осуд цього не є виявом ненависти або ворожости до Російської Православної Церкві. Ні! Ми знаємо безліч чудових прикладів жертовности, любови до ближнього, патріотизму, засвідчених священнослужителями й вірними УПЦ-МП. Не уявляю, щоб сфотографоване оголошення з’явилося в храмі Черкаської єпархії, якою управляє митрополит Софроній (Дмитрук). Однак ми, православні українці, маємо захиститися від нав’язливих спроб підмінити християнські цінності політичною демагогією, зрослою на ненависті. Не можна миритися з демонстрацією ненависти під виглядом православного фундаменталізму!

Наш край потребує реальних прикладів любови - справжньої євангельської, про яку говорив Христос: «Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує» (Мт. 5:44)». Моліться не просто за іновірців, але й за тих, хто вас переслідує! І Сам розіп’ятий Господь молиться за язичників-римлян і юдеїв: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!» (Лк. 23:34). Наше спільне дослідження доводить, які ми ще далекі від Його прикладу.

Перепрошую всіх друзів у Фейсбуку за мимовільну містифікацію. Сподіваюся, вона допомогла нам усім відчути, чого справді бракує для гідного протистояння викликові зла й насильства. Відчути, як нам бракує взаємного прощення та любови...