Недавні вибори до Верховної Ради України розчарували
більшість українців. Романтики, котрі очікували істотних змін у настроях
виборців і культурі боротьби за посади народних депутатів, переконалися:
Революція Гідности надто мало змінила не лише ввесь народ, а й навіть
безпосередніх учасників цієї революції. Навіть реальна небезпека окупації не
вельми посилила почуття відповідальности за майбутнє.
На тлі несподіваного успіху щойно створених партій і блоків
поразка ВО «Свобода» виглядає прикрим непорозумінням. Ні, звичайно ж, цю
поразку можна пояснити і непропорційно потужною кампанією дискредитації
«Свободи» в мас-медіа, і непрофесійною діяльністю деяких вихідців із цієї
партії в західних реґіонах, і традиційним саханням галичан від палкої підтримки
політика до його цькування. Але серед критичних оцінок передвиборчої кампанії
«Свободи» виринає кілька тенденцій, які змушують поглянути на поразку партії
під іншим кутом зору.
1. «Свободі» закидають, що її передвиборча кампанія була
надто скромною. Пригадаймо: напередодні виборів усі проукраїнські сили
закликали одна одну заощадити гроші на агітації, зважаючи на потребу оборони. У
той час, коли інші зіґнорували ці заклики, «Свобода» утрималася від коштовних
акцій.
2. Вважається, що «Свобода» дискредитувала себе, увійшовши
до складу об’єднаної опозиції. Справді, тоді, навесні, можна було зайняти
виграшну для партії позицію стороннього спостерігача, уникаючи самознищувальної
ролі «камікадзе». Та, з огляду на загальнонаціональну потребу консолідації,
«Свобода» увійшла до уряду, одержавши найскромніші посади, фактично позбавлені
реального впливу на державну політику.
3. Ще раніше «Свобода» приєдналася до ідеологічно чужого для
неї «Євромайдану», коли протестні акції після спроб розгону демонстрантів
почали переростати в Революцію Гідности. І на цьому новому Майдані «Свобода»
виявила себе однією з найбільш згуртованих, організованих і цілеспрямованих
сил. А під час передвиборчої кампанії вона відмовилася спекулювати на пам’яті
«Небесної сотні» та апелювати до невиразних «ідеалів Майдану».
4. Відмовившись входити до блоків і насичувати свій список
відомими іменами та представниками впливових економічних кланів, «Свобода»
виявила турботу про власну ідентичність, а уникаючи порожніх обіцянок, не
схотіла вводити виборців в оману.
5. У першій п’ятірці списку «Свободи» не було знакових
постатей, що втілюють у масовій свідомості збройне протистояння російській
аґресії. Замість батальйонних командирів АТО, партія надала 5-те місце власному
активістові, керівникові Харківської обласної організації ВО «Свобода»
Олексієві Миргородському, скромному офіцерові, який замість обіцяного йому за
квотою місця в обласній адміністрації обрав службу на східному фронті.
Я співчуваю виборцям «Свободи», котрі пережили розчарування
і вважають себе несправедливо скривдженими. Виглядає так, що й майбутня
Верховна Рада відчує брак добре організованої націоналістичної фракції. Але, як
християнинові, мені здається, що самій ВО «Свобода» немає підстав для розпачу.
Адже всі перелічені закиди по суті свідчать на користь «Свободи». Історія доводить:
врешті решт завжди виграє сила, озброєна переконливою та цілісною ідеологією,
здатна не зраджувати ідеалів задля тимчасового успіху. Інакше не може бути в
світі, де діє Боже Провидіння. І я хочу привітати членів ВО «Свобода» з тим, що
вибори не стали для них самоціллю, не змусили збочити на сумнівний шлях
компромісів із сумлінням. А тому стратегічно вони можуть вважатися переможцями.
Коли плоди цієї моральної перемоги будуть оцінені й збережені, вони неодмінно
конвертуються в майбутньому в конкретні політичні здобутки, важливі не лише для
партійців, а й для всього нашого народу. Народу, котрий найбільше потребує нині
моральних авторитетів.